заказувати
ЗАКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКАЗА́ТИ, кажу́, ка́жеш, док.
1. Не дозволяти робити що-небудь; забороняти.
Чогось моя мила до мене не ходить. Чи їй мати заказала, Чи ся з іншим закохала? (Чуб., V, 1874, 107);
За ті тихі, сумні пісні мене не судіте; хто ж закаже берізоньці на вітрі шуміти?.. (У. Кравч., Вибр., 1958, 130);
Примар послав десятників вигнати коні з виноградника та заказати Замфірові вступати без дозволу на виноградник (Коцюб., І, 1955, 213);
// Рішуче радити не робити чого-небудь.
— Виводьте їх [фашистів] на майдани та судіть великим судом! Аби знали, яка доля розбійників жде! Аби заказували своїм внукам і правнукам — до десятого коліна!.. (Гончар, III, 1959, 460);
— Судити вас будемо і на кілька років у тюрму посадовимо, щоб десятому заказала, як техніку безпеки порушувати (Собко, Справа.., 1959, 110).
Нена́че (мов) заказа́ло кому, безос. — хто-небудь на якийсь час утратив здатність говорити.
Дехкани тиснули на стіл. Поки що, неначе заказало, мовчали всі (Ле, Міжгір’я, 1953, 103).
◊ Заказа́ти доро́гу див. доро́га.
2. діал. Наказувати.
Він на завтра усім Заказав це своїм Дочуватися дзвона святого (Манж., Тв., 1955, 81);
*Образно. Білий разочок зубів одтінив припалені уста, заказав мовчати їм (Ле, Міжгір’я, 1953, 120).
Словник української мови (СУМ-11)