законодавець
ЗАКОНОДА́ВЕЦЬ, вця, ч.
1. Той, хто встановлює, видає закони (у 1 знач.).
— Не можемо бути вчителями й законодавцями, — будемо репортерами (Фр., VI, 1951, 208);
Мужній воїн, далекоглядний державний діяч і законодавець, тонкий дипломат, Ярослав залишив по собі глибокий слід в історії.. Київської Русі (Рад. Укр., 29.XII 1946, 3).
2. чого, перен. Про кого-небудь, чий вплив є вирішальним у виробленні правил громадської поведінки людей, смаків, мод і т. ін.
Театру злий законодавець Почесний опікун куліс, Онєгін наш уже в театрі (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 18).
Словник української мови (СУМ-11)