замолювати

ЗАМО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАМОЛИ́ТИ, олю́, о́лиш, док., перех.

1. перев. у сполуч, із сл. гріхи. Довгими молитвами спокутувати свої гріхи.

Молода, небесної краси черниця у пустелі десь замолює свої гріхи (Кач., II, 1958, 22);

[Степанида:] А скільки ми тратимось задля бога і на оливу, і на свічі?.. Хоч би й були які гріхи, то вже ми їх замолили… (Крон., І, 1958, 125);

// перен., розм. Старанною роботою, добрими вчинками і т. ін. спокутувати свою провину.

Працював [Веренчук] у колгоспі справно, замолював гріхи (Жур., Звич. турботи, 1960, 214).

2. тільки док., перен., рідко Почати пристрасно благати про що-небудь; замолитися (у 2 знач.).

— Одарко, голубко моя! — замолила Пріська. — Сам господь тобі заплате [заплатить] тим добром, що ти для нас робиш (Мирний, III, 1954, 31)

Значення в інших словниках

1. замолювати — замо́лювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. замолювати — -юю, -юєш, недок., замолити, -олю, -олиш, док., перех. 1》 перев. у сполуч. зі сл. гріхи. || перен., розм. Старанною роботою, добрими вчинками і т. ін. спокутувати свою провину. 2》 тільки док., перен., рідко. Почати пристрасно благати про що-небудь; замолитися (у 2 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. замолювати — Замолювати, -люю, -єш сов. в. замолити, -лю, -лиш, гл. Замаливать, замолить.  Словник української мови Грінченка