замітач

ЗАМІТА́Ч, а́, ч. Той, хто замітає (у 1 знач.); замітальник.

Замітачі, водоноси й т. ін. мали повну можливість шпіонувати [шпіонити] й доносити своїм товаришам усе, що діється в канцелярії (Фр., VI, 1951, 189);

Тут скимлить вона [осінь] десь під муром, мов жебрачка, а її дім — купка сухого листя, залишена через неувагу замітачем у парку (Вільде, Б’є восьма, 1945, 25).

Значення в інших словниках

1. замітач — заміта́ч іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. замітач — -а, ч. Той, хто замітає (у 1 знач.); замітальник.  Великий тлумачний словник сучасної мови