запорощати

ЗАПОРОЩА́ТИ і ЗАПОРОЩИ́ТИ, щу́, щи́ш, док., розм.

1. Почати дрібно, але з силою ударяти по чому-небудь (про дощ).

Важкі краплі запорощали у вікно, а вслід за тим далеко в небі метнулась вогненна блискавиця (Цюпа, Назустріч.., 1958, 30);

На сонце набігла гірська хмарка, і раптом запорощив дощ (Ле, Міжгір’я, 1953, 249);

// Заторохтіти, сиплючись (про дрібні предмети).

Важко сопучи, брязнув [Василь] ним [Смолярчуком] об сухий тік. Аж просо намолочене розбризкалося у засторонки й запорощало (Кос., Новели, 1962, 186).

2. перен. Заговорити дуже швидко.

На його грізно закричала [Сивилла], Залаяла, запорощала, Що аж Еней ввесь затрусивсь (Котл., І, 1952, 146).

Значення в інших словниках

1. запорощати — і запорощити, -щу, -щиш, док., розм. 1》 Почати дрібно, але з силою вдаряти по чому-небудь (про дощ). || Заторохтіти, сиплючись (про дрібні предмети). 2》 перен. Заговорити дуже швидко.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. запорощати — запороща́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
3. запорощати — Запороща́ти, -щу́, -щи́ш гл. 1) О дождѣ: застучать каплями. Дощ у вікно запорощав. 2) Заговорить быстро. На його грізно закричала, залаяла, запорощала. Котл. Ен. III. 59.  Словник української мови Грінченка