запорука
ЗАПОРУ́КА, и, ж.
1. Запевнення, гарантія в чому-небудь; порука.
Де запорука, що згодом Гасом, не зрадить її так само, як він зараз зраджує Назлі-ханум (Тулуб, Людолови, II, 1957, 353);
// Доказ, свідчення чого-небудь.
Неприємне почуття зникло. Дурниці, це так здалося. Ніхто його не впізнає тут. Чотирнадцять років тому запорукою (Донч., II, 1956, 86).
2. Джерело, основа, які забезпечують що-небудь.
Запорука плодотворного розвитку науки — в нерозривному зв’язку з творчою працею народу, практикою комуністичного будівництва (Програма КПРС, 1961, 112);
— Спокій у нашому віці — запорука здоров’я, — продовжував Заброда (Кучер, Голод, 1961, 457);
Агронаука — на урожай запорука (Укр.. присл.., 1955, 369).
Словник української мови (СУМ-11)