заручати
ЗАРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАРУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех. Виконуючи певний обряд, оголошувати кого-небудь нареченою і нареченим.
— Коли воля ваша, хліб наш приймайте і дітей заручайте (Н.-Лев., І, 1956, 134);
Послали сватів, побрали рушники, заручили молодих (Вовчок, І, 1955, 51);
[Деїфоб:] Ми заручили тебе оце тепер за Ономая, царя лідійського (Л. Укр., II, 1951, 280);
Сусідки лише губами поцмокували, а одна не могла віджалкувати, що не має сина, котрого могла б з Гіндою заручити (Кобр., Вибр., 1954, 73).
Словник української мови (СУМ-11)