зарінок
ЗАРІ́НОК, нку, ч., діал.
1. Пологий берег річки, вкритий рінню.
Десь серед зарінку стане, гей би на перекір жвавому потокові, збитий у купу густий луг (Кобр., Вибр., 1954, 83);
В одному селі знайшов-таки [Іван] тіло. Його вже витягли на зарінок, але він не пізнав в ньому Марічки (Коцюб., II, 1955, 332);
Вище в горах Тересва була прудкішою, шумливішою у вузькому річищі, що то звисало обмитими скелями, то простиралося кам’янистими сірувато-білими зарінками (Чендей, Поєдинок, 1962, 265).
2. Рівне місце біля річки, поросле травою.
Словник української мови (СУМ-11)