зарінок
ЗАРІ́НОК, нку, ч., діал.
1. Пологий берег річки, вкритий рінню.
Десь серед зарінку стане, гей би на перекір жвавому потокові, збитий у купу густий луг (Кобр., Вибр., 1954, 83);
В одному селі знайшов-таки [Іван] тіло. Його вже витягли на зарінок, але він не пізнав в ньому Марічки (Коцюб., II, 1955, 332);
Вище в горах Тересва була прудкішою, шумливішою у вузькому річищі, що то звисало обмитими скелями, то простиралося кам’янистими сірувато-білими зарінками (Чендей, Поєдинок, 1962, 265).
2. Рівне місце біля річки, поросле травою.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- зарінок — Зарі́нок: — громадське пасовисько над річкою [16] — майдан поблизу річки [X] — поросле травою рівне місце близько ріки, де літом у неділю збирається сільська молодь. (Ів.Фр. Словник з творів Івана Франка
- зарінок — -нку, ч., діал. 1》 Пологий берег річки, вкритий рінню. 2》 Рівне місце біля річки, поросле травою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зарінок — Нку, ч., діал. 1. Пологий берег річки, вкритий рінню. 2. Рівне місце біля річки, поросле травою. Часом присниться синій барвінок, сивий полин, сум чебрецевий, київські сосни, тихий зарінок: я не крицевий. (П-2:25). Словник поетичної мови Василя Стуса
- зарінок — зарі́нок іменник чоловічого роду діал. Орфографічний словник української мови
- зарінок — Зарінок, -нку м. Берегъ, покрытый мелкими камешками. Словник української мови Грінченка