засув

ЗА́СУВ, діал. ЗА́СОВ, а, ч. Рухомий дерев’яний або залізний пристрій для замикання дверей, воріт, хвіртки і т. ін.

Увіходить [воротар] у двір, зачиняє хвіртку, засуває важким засувом браму і йде собі праворуч (Л. Укр., III, 1952, 307);

Жінки й діти давно порозбігалися з катакомб у квартири, міцно зачинивши на всі засуви свої віконниці й ворота (Кучер, Чорноморці, 1956, 225);

В хаті ще світиться, але двері були на засові (Стельмах, II, 1962, 153).

Значення в інших словниках

1. засув — за́сув іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. засув — див. перешкода  Словник синонімів Вусика
3. засув — [засуў] -ува, м. (на) -ув'і, мн. -увие, -ув'іў  Орфоепічний словник української мови
4. засув — діал. засов, -а, ч. Рухомий дерев'яний або залізний пристрій для замикання дверей, воріт, хвіртки і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. засув — За́сув, -ва; за́суви, -вів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. засув — Засув, -ва м. 1) = засов. Ном. № 503. 2) Часть лавчастого замка. см. лавчастий замок. Шух. I. 93. 3) Часть отримача. Шух. І. 249.  Словник української мови Грінченка