засуджений
ЗАСУ́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до засуди́ти.
— Я був засуджений до смерті за політику (Стельмах, II, 1962, 291);
Революція 1905 р. повністю показала, що старі порядки в російському селі засуджені історією безповоротно (Ленін, 16, 1949, 317);
*У порівн. Поки пани повставали, вона як засуджена на смерть ходила (Мирний, III, 1954, 235);
// засу́джено, безос. присудк. сл.
Гнат дізнається, що його засуджено на заслання в Сибір… (Коцюб., І, 1955, 77);
// у знач. ім. засуджений, ного, ч., засу́джена, ної, ж. Людина, яку засудили до якої-небудь міри покарання.
Засуджені йшли, тримаючи один одного під руки (Дмит., Наречена, 1959, 94).
Словник української мови (СУМ-11)