затакати
ЗАТА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. Почати видавати рівномірні звуки (про механізми).
Малий годинник нервово забився, затріпотів, чітко затакав (Ірчан, II, 1958, 104);
// безос.
Грізна тиша. Аж ось — вибухнуло, затакало, і ліс, що спереду, зареготавсь, застогнав (Головко, І, 1957, 65).
2. Почати такати, вимовляти «так», стверджуючи що-небудь.
Чоловік вдоволено затакав (Панч, Гарні хлопці, 1959, 144).
Словник української мови (СУМ-11)