затор
ЗАТО́Р, у, ч.
1. Скупчення людей, транспорту і т. ін., що створює перешкоду рухові.
Піонери посунули до дверей і утворили затор (Коп., Тв., 1955, 197);
Авто бігло далі на схід.. Несподівано спинилось в однім місці через затор великої кількості двоколок, підвід та автомобілів (Крот., Вибр., 1959, 333);
// Нагромадження крижин на річці під час льодоходу.
Значної шкоди народному господарству на багатьох річках [України] завдають нагромадження криги (затори..), які забивають русла річок і викликають затоплення тощо (Наука.., 11, 1963, 31).
2. перен., розм. Утруднення, перешкода, затримка в чому-небудь.
Бачиш — ось тут затор. Тут сюжет зупинився (Донч., VI, 1957, 620).
Словник української мови (СУМ-11)