захотіти
ЗАХОТІ́ТИ, о́чу, о́чеш, док., з інфін., чого і без додатка.
1. Виявити бажання відчути потребу в чомусь.
Раз ласуни, як водиться у них, Поснідать добре захотіли (Гл., Вибр., 1957, 149);
Щаслива мати дивилася на своїх здорованів і похитувала головою: — Діточки галушок захотіли… Маленькі мої (Стельмах, І, 1962, 96);
Як ласки захочеш дітям,— звертайсь до її [Партії] колиски, А хочеш любові людям,-то в серце її заглянь (Мал., Листи.., 1961, 6);
— Мусію Степановичу,— перебив його Кузнецов,— та вам же ніхто цього не нав’язує. Будете хазяйнувати, як самі захочете, як вирішите на місці (Головко, II, 1957, 501);
// Виявити прагнення до чого-небудь.
Хто щастя захоче дізнати — До мене в мій замок ходім! (Л. Укр., IV, 1954, 122);
Коли народ чого-небудь захоче та дружно візьметься, то вже так і буде (Гончар, III, 1959, 325).
◊ Скі́льки душа́ захо́че див. душа́;
Чого́ душа́ захо́че див. душа́.
2. Вирішити, надумати що-небудь зробити.
Еней же, сим не вдовольнившись, Іще гуляти захотів (Котл., І, 1952, 101);
Втік переляканий цар. Серед нив опинившись безлюдних, Вимовить щось захотів, та лиш вовчим виттям прохопився (Зеров, Вибр., 1966, 306).
Словник української мови (СУМ-11)