заціліти

ЗАЦІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Зберегтися цілим, непошкодженим; не зникнути, не зруйнуватися.

[Співець:] Зібрав я все, що тільки заціліло, зложив і склеїв,— арфа невеличка, та в ній нема і скіпки несвятої (Л. Укр., II, 1951, 154);

// Залишитися живим, не загинути.

— Шкода Наді, дядьку Миша.— Стривай, ще не з’ясували, хто зацілів. Може, вона ще жива (Ю. Янов., І, 1954, 155);

Ось дуб. Хтозна, скільки йому років? І хтозна, яким чудом він зацілів? (Збан., Єдина, 1959, 7).

Значення в інших словниках

1. заціліти — зацілі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. заціліти — -ію, -ієш, док. Зберегтися цілим, непошкодженим; не зникнути, не зруйнуватися. || Залишитися живим, не загинути.  Великий тлумачний словник сучасної мови