зашамотіти
ЗАШАМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., розм.
1. Почати шамотіти, утворювати легкий шелест, шарудіння (про траву, листя, одяг і т. ін.).
Враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів (Коцюб., І, 1955, 149);
Дівчина побігла, зашамотівши своїми накоцюбленими спідницями (Григ., Вибр , 1959, 361);
Стиха зашамотіла верхів’ям висока сосна за вікном (Коз., Сальвія, 1959, 107).
2. Почати вовтузитися, рухатися з невеликим шумом.
— Дядьку, дядьку… А вийдіть! — Тихо в хаті. Потім — чути було — рипнув піл, і щось по хаті зашамотіло (Головко, І, 1957, 100);
// безос.
У сінях зашамотіло, і з’явився Артем Григорович (Гур., Наша молодість, 1949, 184).
3. Заговорити, шамкаючи або шепчучи.
Старий Карпо примружив старечі очі і, розпливаючись усмішкою, зашамотів: — Високо літаєш, та влучно б’єш, Петре Конашевичу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 57);
Люди в Пампушчинім таборі, впізнавши Козака, стривожено загомоніли, зашамотіли та зразу й заніміли (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 42).
Словник української мови (СУМ-11)