заячий
ЗА́ЯЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до за́єць.
І по заячому сліду інколи знаходять ведмедя (Укр.. присл.., 1955, 269);
На снігу виднілися заячі петлі (Донч., V, 1957, 475);
// Власт. зайцю.
Іде бідолаха [Заєць] до медвежої гаври. Та не думайте, що йде заячим кроком-скоком, що біжить вітрові наздогін! (Фр., IV, 1950, 72);
// Зробл. із хутра зайця.
На його голові низько сиділа заяча вухата шапка (Кучер, Чорноморці, 1956, 306).
∆ За́яча губа́ — природжена вада людини, що виявляється у роздвоєнні верхньої губи;
За́яча капу́ста (Sedum Telephium L.) — багаторічна трав’яниста рослина з родини товстянкових з м’ясистим листям і великими м’ясистими бульбами на кореневищі;
За́яча конюши́на див. конюши́на;
За́яча крі́вця (Hypericum perforatum L.) — багаторічна трав’яниста рослина родини тирличевих, що використовується в медицині при лікуванні ряду внутрішніх хвороб і для загоювання ран.
На узліссі .. стелилася рясно-пухнаста заяча крівця (Мур., Бук. повість, 1959, 283);
За́ячий холодо́к (Asparagus officinalis L.) — багаторічна трав’яниста рослина родини лілійних.
Катя зірвала при дорозі кілька крислатих кущиків заячого холодку (Коз., Вибр., 1947, 81).
◊ Із за́ячий хвіст; На за́ячий скік — дуже мало.
— Ну, я молодої [жінки] вже й не виню — пожила вона там зо мною із заячий хвіст! (Збан., Єдина, 1959, 147);
Жили, мабуть, найубожче… Бо батько землі тої мали на заячий скік (М. Ол., Чуєш.., 1959, 6).
2. перен. Боязкий, полохливий.
[Д. Жуан:] Ну, що ж, іди і сповісти його. [Сганарель:] Чого ж мені іти? Простіше ж вам. [Д. Жуан:] То дбав про етику, а тепера простоти захотів? Ей, Сганарелю, набрався ти тут заячого духу! (Л. Укр., III, 1952, 40).
За́яча душа́ — про несміливу, боягузливу людину.
Нічого, крім презирства, в неї [Ольги] до цих паненят нема, всі вони заячі душі (Кач., II, 1958, 33).
Словник української мови (СУМ-11)