збабіти
ЗБАБІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. фам. Стати схожим на бабу ( див. ба́ба¹ 2).
Справді, він якось збабів, зморшкуваті, обвислі голені щоки робили його подібним коли не до жінки, то принаймні до євнуха (Полт., Повість.., 1960, 448).
2. зневажл. Те саме, шо зба́битися.
— Віднині я не розбійник флавіан, а сторож отсього монастиря. І вам раджу: покиньте своє ремесло і вдайтеся на покуту! Та розбійники не слухали його довше. — Одурів чоловік!— бурчали вони.— Попався між баб і сам збабів відразу! (Фр., IV, 1950, 156).
Словник української мови (СУМ-11)