збиточник

ЗБИТО́ЧНИК, ЗБИТО́ШНИК, а, ч., розм.

1. Той, хто завдає збитків (у 2 знач.); бешкетник.

— Се я сам підкинув [вогонь до кошари], — мовив Дувідко.. —Ну, чи не збиточник ти? (Фр., VIII, 1952, 407);

Кожного дня мав [Кметик] якусь нову непотішну вість про того злобного збиточника (Ков., Світ.., 1960, 122).

2. Пустун.

Що за збиточник той Степан! Він знав, що рахунки — моя слаба сторона, і любить не раз подрочитися зо мною (Фр., 1, 1955, 239);

Збиточник повторив слова професора, наслідуючи його інтонацію півголосом (Коб., III, 1956, 321).

Значення в інших словниках

1. збиточник — Бешкетник, пустій, урвиголова [V]  Словник з творів Івана Франка
2. збиточник — збито́чник іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
3. збиточник — збитошник, -а, ч., розм. 1》 Той, хто завдає збитків (у 2 знач.); бешкетник. 2》 Пустун.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. збиточник — збиточник (збито́шник) той, хто робить збитки, дрібні капості, пустує; бешкетник (м, ср, ст): Орко вихилився з ліжка та зачепив рукою Анночку. Мав вид хлопчини-збитошника (Ярославська)|| = ваґабунда  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. збиточник — ПУСТУ́Н (той, хто любить пустувати), БЕШКЕ́ТНИК, ЗБИТОЧНИК (ЗБИТОШНИК) розм., ШИ́БЕНИК розм., ЖИРУ́Н розм., ПОСТРИБУ́Н розм., ШАЛАПУ́Т розм., ШАЛАПУ́ТНИК розм., ШКО́ДА розм., ХАЛАМИ́ДНИК розм., ПАЛИ́ВОДА підсил. розм., ПАЛИ́СВІТ підсил. розм.  Словник синонімів української мови
6. збиточник — Збито́чник, -ка, -ку! -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)