зблідлий
ЗБЛІ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зблі́днути.
— Банда! Банда!!! — моторошно пролунало на весь вагон.. Воєнком уже був на ногах. Зблідлий, рішучий, з браунінгом в руці, поривно вихопився на середину вагона (Гончар, II, 1959, 170);
По зблідлому сухому обличчю, котре не казало про розкоші та достачі, пробігали похмурі смуги (Мирний, І, 1954, 319);
Коли в хаті пахне сухими травами і над зблідлими від часу фотографічними картками на стіні темніє пучок волошок, це нагадує про літо (Донч., IV, 1957, 134).
Словник української мови (СУМ-11)