збруя
ЗБРУ́Я, ї, ж.
1. Предмети для запрягання або сідлання коней та інших тварин; упряж.
Йшли рядками верблюди в блискучій збруї, вкриті червоними покрівцями з золотими торочками (Н.-Лев., IV, 1956, 37);
Рипить у поході збруя — вуздечки й сідла зроблені з міцної волов’ячої шкури (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 462);
Чудові вороні і білі коні, з сітками і блискучою збруєю, нетерпляче били копитами (Кочура, Зол. грамота, 1960, 257).
2. заст. Спорядження воїна.
Турн миттю нарядився в збрую (Котл., І, 1952, 278);
Несуть пани єсаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний. Шаблю золотую (Шевч., II, 1953, 43).
Словник української мови (СУМ-11)