зварити
ЗВАРИ́ТИ¹, зварю́, зва́риш, перех. Док. до вари́ти 1.
Скотинку нікому доглядати, борщику нікому зварити (Барв., Опов.., 1902, 191);
Стара зварила бараболі й так-сяк прийняли свата (Коцюб., І, 1955, 91);
— Я вмію зварити маленьку чашку турецької кави — міцної й гіркої (Ю. Янов., II, 1958, 78);
— Гай, зварив би я пивце… тільки що треба багато заходу (Вовчок, VI, 1956, 288);
// рідко. Обпекти окропом, киплячою рідиною, парою яку-небудь частину тіла; обварити.
Смола кипить, як турецька кава.. Майстер пробує смолу. Ей, не лови гав, роззява! Бережись, бо звариш ногу (Ю. Янов., II, 1958, 128).
◊ Звари́ла макі́тра — хто-небудь зміркував, додумався, зорієнтувався.
— А він таки й справді витяг [дзвона на дзвіницю], тільки не на плечах, а підоймою. Зварила макітра… (Збан., Малин. дзвін, 1958, 89);
Ка́ші (пи́ва) не зва́риш (не зва́рите) з ким — про неможливість порозумітися, домовитися з ким-небудь.
— Ні, з вами каші не звариш! — промовив голосно панич, закриваючи книжку (Мирний, III, 1954, 181);
— Доведеться вам іншого порадника шукати, бо з цим каші не зварите (Добр., Тече річка.., 1961, 237);
З дурнем пива не звариш (Укр.. присл.., 1955, 249).
ЗВАРИ́ТИ² див. зва́рювати.
Словник української мови (СУМ-11)