звеличувати
ЗВЕЛИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗВЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш і ЗВЕЛИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Створювати велич кому-, чому-небудь, сприяти величі, славі когось, чогось.
Героїзм, лицарство Довбуша, його особиста безкорисливість, високі ідеали, за які боровся,— усе це звеличувало Довбуша в очах сучасників (Гжицький, Опришки, 1962, 143);
Треба знайти такий художній вираз правди життя, щоб головний сенс фільму.. не применшував гідності народу, не принижував, а звеличував народ (Довж., III, 1960, 264);
Син [в ескізі «Народолюбець» П. Мирного] повинен звеличити рід. Його віддають у гімназію (Від давнини… І, 1960, 370);
Ритмічно диха цех…І кожний знає з них, що він прийшов сюди звеличить Батьківщину (Сос., Близька далина, 1960, 29);
Хай ростуть у нас герої За високий урожай, Ми сім’єю трудовою Звеличаєм рідний край! (Укр.. думи.., 1955, 553);
// Робити значнішим кого-небудь.
Довір’я до людини звеличує її, пробуджує в ній кращі якості, свідомість відповідальності і людської гідності (Колг. Укр., 11, 1963, 67).
2. Вихваляти, прославляти кого-, що-небудь.
Дунай.. Недарма його так щиро звеличували гуслярі й кобзарі, так натхненно оспівав неповторний віденський чарівник Йоганн Штраус (Рад. Укр., 22.III 1961, 3);
Уся сила, уся творчість народної фантазії винатужилась, щоби звеличити послідню добу сербської свободи і велику боротьбу цілої Сербії з турецькою силою (Фр., XVI, 1955, 15).
3. фольк. Вшановувати кого-небудь, співаючи на його честь обрядову пісню.
— Ануте, дівчата, звеличаймо Домаху! — Та й почала: Сіяла зіронька, сіяла; З ким ти, Домасю, стояла? (Вовчок, І, 1955, 61).
4. тільки звелича́ти, док. Назвати кого-небудь шанобливим ім’ям.
[Оксана (до Горнова):] Я вже не знаю, як вас найлагідніше звеличать (Кроп., І, 1958, 396).
Словник української мови (СУМ-11)