звислий

ЗВИ́СЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до зви́снути.

Дмитрій став перед Мстиславом і простягнув йому пергамент із звислою на довгій шворці печаткою (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 211);

Потягнулись короткі, підсліпуваті дні.. Мокра, пронизливо холодна земля і каламутне, набрякле, звисле над самою головою небо (Коз., Гарячі руки, 1960, 8);

Сповнені весняної енергії горобці, гави металися поміж вітами звислих над парканами дерев (Досв., Вибр., 1959, 368).

2. у знач. прикм. Опущений донизу, обвислий.

Іван.. став біля входу, увесь темний, як нічна пітьма, тільки очі поблискували з-під звислого чуба (Хор., Ковила, 1960, 65);

Поросята.. мали ті самі екстер’єрні недоліки, що і їх батьки (вузький тулуб і голова, звислий зад) (Соц. твар., 7, 1956, 51).

Значення в інших словниках

1. звислий — зви́слий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. звислий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до звиснути. 2》 у знач. прикм. Опущений донизу, обвислий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. звислий — ОБВИ́СЛИЙ (опущений донизу), ЗВИ́СЛИЙ. Коней у Йоньки було двоє: рижа лахмата кобила з обвислою губою і вороненький білокопитий жеребчик-одноліток (Григорій Тютюнник); Поросята мали ті самі екстер'єрні недоліки, що і їх батьки (вузький тулуб і голова, звислий зад) (з посібника).  Словник синонімів української мови