звукосполучення

ЗВУКОСПОЛУ́ЧЕННЯ, я, с. Сполучення звуків мови або музикальних звуків.

Асоціація, що приводить до зміни зовнішньої форми запозиченого слова, грунтується в принципі на зовнішній схожості елементів кінцевих звукосполучень у словах запозичених і питомих (Мовозн., XVI, 1961, 33).

Значення в інших словниках

1. звукосполучення — звукосполу́чення іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. звукосполучення — -я, с. Сполучення звуків мови або музикальних звуків.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. звукосполучення — Звукосполу́чення, -ння; -чення, -чень і -ченнів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)