звісний
ЗВІ́СНИЙ, а, е, розм.
1. Про якого знають, мають певне поняття чи уявлення; знайомий.
Земля розпарилася. З свіжої ріллі розходився якийсь дивний запах,— запах, добре звісний Якимові (Кобр., Вибр., 1954, 68);
Голосно, але спокійно залунав усім добре звісний голос воєводи: — Щити на плечі, чвалом у ліс! (Оп., Іду.., 1958, 333).
2. Який користується славою, популярністю; знаменитий.
Директором цеї [цієї] гімназії був звісний український діяч у 80 р. м. ст. Александер Борковський (Стеф., II, 1953, 14);
Пил історії присипле скоро Всі їхні імена, колись широко звісні (Еллан, І, 1958, 265);
// Добре відомий певними рисами вдачі, звичками і т. ін.
[Руфін:] Та християнами ж не раз бувають і люди, звісні цнотами своїми, невже б вони терпіли мовчки нечесть? (Л. Укр., II, 1951, 367);
Послали по тітку Прохіру, звісну порадницю у таких випадках (Коцюб., І, 1955, 249);
А за ділом же вони й вийшли? А як же? Витрішків купувати, та щоб чи не пожартують парубки з ними. Вже звісна дівчача натура (Кв.-Осн., II, 1956, 17);
Звісний гуляка.
3. Такий, як завжди, такий, до якого звикли; звичайний (у 2, 3 знач.).
Жінки тим часом.. розпитувалися — у кого брали борошно, як учиняли, чим завдавали… Звісні празникові речі! (Мирний, III, 1954, 82).
◊ Зві́сне ді́ло; Зві́сна річ — відомо, звичайно.
— Звісне діло — баришник… Звик на крадених конях тавра випікати і до людей лізе,— обізвався Сергій (Тют., Вир, 1964, 36);
Звісна річ, усім тяжка розлука З тим, що називається: життя (Рильський, II, 1960, 134).
Словник української мови (СУМ-11)