звісний

Звісен, -сна, -не, звісний, -а, -е

1) Извѣстный. Звісна тобі печаль моя. Грин. III. 149. Грицько звісний п'яниця.

2) ти звісен. Ты знаешь, тебѣ извѣстно. Ти звісен, — між курми суддею я була. О. 1861. VII. 119.

---------------

Звісний

см. звісен.

Значення в інших словниках

1. звісний — зві́сний прикметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. звісний — Знайомий, відомий; (усім) славетний; Р. звичайний.  Словник синонімів Караванського
3. звісний — -а, -е, розм. 1》 Про якого знають, мають певне поняття чи уявлення; знайомий. 2》 Який користується славою, популярністю; знаменитий. || Добре відомий певними рисами вдачі, звичками і т. ін. Звісний гуляка. 3》 Такий, як завжди, такий, до якого звикли; звичайний (у 2, 3 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. звісний — відо́ма (пе́вна, приро́дна, зві́сна) річ. Зрозуміло; без сумніву. Відома річ, кого огнем пече, тому скрізь вода мріється (Марко Вовчок); (Круста:) Та певна річ! Римлянин же порядний не пристане до секти бузувірної, що богом собі осла назвала?...  Фразеологічний словник української мови
5. звісний — ЗВИ́ЧНИЙ (який став чиєюсь звичкою, увійшов у звичку), ЗВИЧА́ЙНИЙ, ЗВИ́КЛИЙ, ЗВІ́СНИЙ розм., ПРИВИ́ЧНИЙ розм., СВІ́ЙСЬКИЙ розм., НАВИ́КЛИЙ рідко. Асистент.. почав подавати зі звичною точністю інструменти (О.  Словник синонімів української мови
6. звісний — Зві́сний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. звісний — ЗВІ́СНИЙ, а, е, розм. 1. Про якого знають, мають певне поняття чи уявлення; знайомий. Земля розпарилася. З свіжої ріллі розходився якийсь дивний запах,— запах, добре звісний Якимові (Кобр., Вибр.  Словник української мови в 11 томах