здирник
ЗДИ́РНИК, а, ч., розм. Той, хто наполегливо вимагає або домагається чого-небудь шляхом примусу, погроз, насильства.
— Так що ж я здирник, чи що? — ударився в образу Дзюба (Мирний, І, 1954, 299);
Його нараз охопила лютість, і він наважився її вилити на цього здирника (Досв., Вибр., 1959, 290).
Словник української мови (СУМ-11)