Великий тлумачний словник сучасної мови

здирник

зди́рник

-а, ч., розм.

Той, хто наполегливо вимагає або домагається чого-небудь примусом, погрозами, насильством.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. здирник — зди́рник іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
  2. здирник — ДЕРІЙ, горлохват, здирця.  Словник синонімів Караванського
  3. здирник — див. скупий; хабарник  Словник синонімів Вусика
  4. здирник — ЗДИ́РНИК розм. (той, хто вимагає або домагається чого-небудь шляхом примусу, погроз, насильства, хто оббирає, обдирає кого-небудь), ДРАПІ́ЖНИК (ДРЯПІ́ЖНИК) розм., ДРАПІ́КА (ДРЯПІ́КА) розм., ДРАПІ́ЖКА (ДРЯПІ́ЖКА) розм., ДЕРІ́Й розм., ДЕРУ́Н розм.  Словник синонімів української мови
  5. здирник — Зди́рник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. здирник — ЗДИ́РНИК, а, ч., розм. Той, хто наполегливо вимагає або домагається чого-небудь шляхом примусу, погроз, насильства. — Так що ж я здирник, чи що? — ударився в образу Дзюба (Мирний, І, 1954, 299); Його нараз охопила лютість, і він наважився її вилити на цього здирника (Досв., Вибр., 1959, 290).  Словник української мови в 11 томах
  7. здирник — Здирник, -ка м. = здирця. Народ не любить багачів, каже, що вони здирники. О. 1862. V. 12.  Словник української мови Грінченка