здихати
ЗДИ́ХАТИ¹, аю, аєш, док., перех., діал. Позбутися кого-, чого-небудь.
— Здихати б мені ту травицю, а то раз у раз заглядаю та мацаю,— а чи м’якенька, а чи зелененька… (Вовчок, VI, 1956, 327).
ЗДИ́ХАТИ², зди́хаю, зди́хаєш і зди́шу, зди́шеш, док., діал., перев. з часткою не. Віддихатися.
Старий Федір дивом здивувався, а Марина від дива й не здише! (Мирний, IV, 1955, 225).
ЗДИХА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ЗДО́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. здох, ла, ло; док. Дохнути, гинути (про тварин).
— Відкіль бредеш ти, голово лиха? — Лисиця так мовля Ослові. — Дивився, як там Лев здиха. Аж ген у тій діброві! (Гл., Вибр., 1957, 41);
Здихає за селом наш тихий кінь гнідий… (Сос., І, 1957, 59);
Почалося від того, що у старої Василихи здохла корова (Фр., IV, 1950, 29);
// вульг. Помирати (про людину).
— Ну, здихай, враг тебе бери з усім кодлом, хіба мені що? (Коцюб., II, 1955, 28);
Та прийшлось цьому вояці [Денікіну] Під ударами тікать І, як битому собаці, Десь в Америці здихать (С. Ол., Вибр., 1959, 373);
Ти ось що… Ти скажи… Здохнеш скоро? (Шиян, Баланда, 1957, 86).
◊ Бода́й (щоб) він (ти, вона́, воно́, вони́) здох (здо́хла, здо́хло, здо́хли); Неха́й він (ти, вона́, воно́, вони́) здо́хне (здо́хнеш, здо́хнуть) — лайливий вираз.
Проклятий кабанище Верещить, бодай він здох! (С. Ол., Вибр., 1959, 201);
Розплющить Дмитро сонні очі, глипне на телятко, схопить в руки батога та: — А куди ж то ти, щоб ти йому здохло! (Збан., Переджнив’я, 1960, 11);
Хоч здо́хни — про марні зусилля, намагання.
«Постривайте, я щось скажу». «Почуєм, почуєм, Та не бреши, бо, хоч здохни, Брехня не поможе» (Шевч., І, 1951, 91);
Щось [вели́ке] у лі́сі здо́хло див. ліс.
ЗДИХА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ЗДИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., діал. Зітхати.
Небораки, На хмари дивлячись, здихають важче й важче! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 185);
Карпо глянув на вози й важко здихнув (Н.-Лев., II, 1956, 276);
Прийде дівчина-голубка На мою могилу, Тихо сяде під калину, Здихне через силу (Граб., І, 1959, 629);
// по (об) кому, перен. Тужити, сумувати за ким-небудь.
Спаде перша слізка, Вдихнуть білі груди, По кім здихнуть груди, Того вінок буде… (Рудан., Тв., 1956, 49);
Ніколи не заплачеш через мене, не здихнеш об мені (Кв.-Осн., II, 1956, 446).
Словник української мови (СУМ-11)