здичіння

ЗДИЧІ́ННЯ, я, с. Дія і стан за знач. здичі́ти.

Набуте в горах здичіння троха [трохи] вже відпало від нього (Фр., VII, 1951, 16);

Вони нагадали один одному найменшу вину, гріхи проти духа святого, докоряли за байдужність, свою самотність, здичіння в болоті життя (Коцюб., II, 1955, 305).

Значення в інших словниках

1. здичіння — здичі́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. здичіння — -я, с. Дія і стан за знач. здичіти.  Великий тлумачний словник сучасної мови