зеніт
ЗЕНІ́Т, у, ч.
1. Найвища точка небесної сфери над головою спостерігача.
Хоч сонце ще не досягло зеніту, але пекло немилосердно (Руд., Остання шабля, 1959, 415);
Небо і небо над ними. В зеніті незаймано чисте, а нижче по обріях — буре, сухе, тривожно скаламучене (Гончар, Таврія.., 1957, 417);
Темна грозова хмара могутніми ривками посувалась до зеніту (Кол., Терен.., 1959, 30).
2. перен. Найвищий ступінь розвитку, вершина чого-небудь.
Його щастя дійшло до зеніту, коли Ганя в рік по шлюбі вродила йому близнюків (Фр., VI, 1951, 165);
В натхненній праці, В зеніті слави Рости нам, юним, І молодіти (Бойко, Про 17 літ, 1958, 22);
Основна маса женців в зеніт спеки піде на відпочинок (Ле, В снопі.., 1960, 48).
Словник української мови (СУМ-11)