зирк

ЗИРК, присудк. сл., розм.

1. Уживається за знач. зи́ркнути.

За стіл сіла обідати [дівчина], а сама у віконце усе зирк та зирк, чи не йде Василь (Кв.-Осн., II, 1956, 52);

Маруся спустила очі долі й зачервонілась, як маків цвіт, потім підвела очі й —зирк на чорнобривого (Григ., Вибр., 1959, 33).

2. Уживається для вираження раптовості, несподіваності настання або вияву чого-небудь.

— А там, козаче, зирк! ні відсіль, ні відтіль,— Кирпата свашка — гульк у хату! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 126);

[Палажка:] Випливла я на берег, коли зирк, їде наш урядник (Вас., III, 1960, 167).

Значення в інших словниках

1. зирк — зирк присудкове слово незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. зирк — присудк. сл., розм. 1》 Уживається за знач. зиркнути. 2》 Уживається для вираження раптовості, несподіваності настання або вияву чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зирк — Зирк, виг.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. зирк — Зирк! меж. Глядь! Зирк! Горпина стоїть на хатньому порозі. МВ. ІІ. 27.  Словник української мови Грінченка