злобитель
ЗЛОБИ́ТЕЛЬ, я, ч. Той, хто бажав кому-небудь зла ( див. зло¹1, 2).
Свої я думи-муки Співав собі в святій самотині: Злобителі мені в’язали руки (Стар., Вибр., 1959, 19);
— Звичайно. Це й підкинути можна, як злобителі є (Головко, II, 1957, 155).
Словник української мови (СУМ-11)