змертвіти
ЗМЕРТВІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Втратити чутливість, стати мертвим.
Змертвіло тіло,— поблідли лиця, засклились очі (Кобр., Вибр., 1954, 184);
// розм. Втратити свідомість; знепритомніти.
— І кричать, і гвалтують: «Злодій, Левко злодій!» Я так і змертвів! І що вже дальш зо мною було, що вони робили зо мною, я нічогісінько не знаю і не тямлю (Кв.-Осп., II, 1956, 295);
// розм. Стати нерухомим, заціпеніти від несподіванки, страху і т. ін.
Раз санітарка лишила біля нього коробку з блискучою, як дзеркало, покришкою. Він глянув в покришку й змертвів. Одно око було менше, уста розтяті, а ціле обличчя викривлене (Кобр., Вибр., 1954, 204);
Як почула ту звістку Олена — змертвіла на місці. Як отямилася трохи — кинулася бігти додому через підмети, через коноплі, плутаючись у сухому картоплинні (Тют., Вир, 1964, 24);
// розм. Збліднути від сильного хвилювання.
Галя збіліла, спахнула й знов змертвіла і нічого не примогла йому одмовити (Вовчок, І, 1955, 320);
Змертвівши, підвелася вона на весь зріст, наче розступилася перед нею земля і встав з могили давно похований мрець (Тулуб, Людолови, II, 1957, 122).
2. перен. Засохнути, зів’янути (про рослини).
3. перен. Стати безлюдним, пустельним.
Словник української мови (СУМ-11)