змивати
ЗМИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗМИ́ТИ, зми́ю, зми́єш, док., перех.
1. Миючи чим-небудь, видаляти бруд, плями і т. ін. з чогось.
[Микола:] Я навмисне не змивав крови [крові] з себе і додому так приїхав, щоби вас до суду завдати (Фр., IX, 1952, 113);
Після роботи вмитися б, змити з рук грязюку, освіжити обличчя, але нічого цього не зробиш — води немає (Хижняк, Тамара, 1959, 248);
Кров червона із нас пролилась… Власну кров ми ворожою змиєм… (Олесь, Вибр., 1958, 116);
// Стікаючи по чому-небудь, видаляти, знищувати щось (про рідину).
Я не знаю, чим було написано ті слова на подряпаній, обгорілій стіні, але їх не змивали дощі (Жур., Вечір.., 1958, 389);
*Образно. Здалеку м’яко котився грім, тіні прудко бігли по горах, змиваючи фарби (Коцюб., II, 1955, 340).
◊ Як (мов, на́че і т. ін.) вода́ зми́ла див. вода́.
2. Миючи, перемиваючи, робити чистим.
Увесь вечір Маруся.. ложки, миски перемивала, мисники змивала, піч мазала (Кв.-Осн., II, 1956, 54);
— Зварю хоч кулешу,— думає. І він почав змивати пшоно (Гр., І, 1963, 278);
Йому здавалося, ніби вертає він з далекої полонини. Вже чекає на нього привітно неня на порозі, голову змиє, дасть чисту сорочку (Хотк., II, 1966, 104);
Уночі прийшли селяни Ворокуту виручати. У Дунаї змили рани. Понесли його до хати І поклали на ряднині… (Нагн., Пісня.., 1949, 81).
3. Розмиваючи поверхню чого-небудь, відносити кудись пісок, землю і т. ін. (перев. про воду).
На пісках.. сльота не псує так доріг. Хіба що місцями змиває пісок та лишає водяні калабані (Март., Тв., 1954, 436);
При падінні з уступу вода легко робить вибоїну, яка стає дедалі глибшою. Від вибоїни дощова вода тече далі, вибираючи знижені місця і змиваючи пухкі породи (Фіз. геогр., 5, 1956, 111);
// Зривати, збивати, зносити кого-, що-небудь (перев. про воду).
Ніщо не одірве їх [матросів] від поста, ніяка хвиля не змиє з палуби в море (Кучер, Чорноморці, 1956, 404);
// безос.
Щойно ударом хвилі змило в море з правого борту шлюпку (Трубл., I, 1955, 228);
// Псувати, руйнувати, знищувати сильною течією, надмірною кількістю води.
На крутому схилі я мав морг поля. Коли не змивала злива, то збирав трохи жита, вівса та картоплі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 59);
Тут [на рівнині] дощі змили людські сліди, і стежка розтанула в травах (Гжицький, Опришки, 1962, 109).
4. перен. Звільняти себе чи кого-небудь від чогось неприємного, ганебного і т. ін.
Жінки безоглядно змивають найболючіші образи і безжально одкидають їх тільки тоді, коли почуття сповнюють їх до краю (Епік, Тв., 1958, 133);
Раду радили чубаті… Вкриті палом перемоги Сивоусі юнаки,— Як завести лад у хаті, Як неволі змити плями, Ворогам закрить дороги До Славутича-ріки (Рильський, II, 1960, 241);
Савка закликав товаришів не губити своєї людини, а дати Петрові таке бойове завдання, яке допоможе йому змити свою провину (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 136);
// перен. Спричинятися, приводити до зникнення, знищення чого-небудь важкого, неприємного.
Дитячі голоси змивали з її душі той намул, що осів там за довге життя (Коч., Родина.., 1962, 138);
Пісня дзвенить під гаєм Свіжим, ясним струмком — Чистим розмаєм Втому змиває (Гірник, Сонце.., 1958, 73);
— Ой ви сльози, дрібні сльози! Ви змиєте горе; Змийте його… (Шевч., І, 1963, 112).
◊ Кро́в’ю зми́ти ганьбу́ (со́ром і т. ін.) — заплатити своїм життям за безчестя.
Він кров’ю повинен змити ту ганьбу, яку збагнув лише перед лицем смерті (Дмит., Наречена, 1959, 93).
5. розм. Робити кого-, що-небудь мокрим, вологим, омиваючи, обливаючи його.
Змивала [ріка] коріння старих дубів, холодила берег (Коб., І, 1956, 558);
Руки мої стали вогкі: бабуся змивала їх своїми слізьми (Сміл., Сашко, 1954, 163);
Баркас, підхоплений брудною хвилею, що з ніг до голови змила татар, посунув до берега (Коцюб., І, 1955, 391).
Словник української мови (СУМ-11)