знавісніти

ЗНАВІСНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.

1. Втратити розум, почуття міри в чому-небудь; озвіріти.

— Чи ви показились, чи знавісніли? — говорив Карпо. — Хто це розбив вікно? (Н.-Лев, II, 1956, 358);

Орлюк, якому притаманна була, як уже згадувалось, прямолінійність і запальність навіть у нормальному стані, раптом знавіснів.. Він закричав, і важко, й голосно, й зло застогнав і заговорив казна-що (Довж., І, 1958, 303).

2. Дуже набриднути, остогиднути.

Остогидла важка робота, знавісніла, як нудний тьмяний осінній день з холодною і набридливою мжичкою (Коз., Вісімсот.., 1953, 69).

Значення в інших словниках

1. знавісніти — знавісні́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. знавісніти — див. сердитися  Словник синонімів Вусика
3. знавісніти — -ію, -ієш, док., розм. 1》 Втратити розум, почуття міри в чому-небудь; озвіріти. 2》 Дуже набриднути, остогиднути.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. знавісніти — НАБРИ́ДНУТИ кому і без додатка (стати нецікавим, нудним унаслідок одноманітності, частої повторюваності), ОБРИ́ДНУТИ, ДОКУ́ЧИТИ, НАДОКУ́ЧИТИ, НАДОЇ́СТИ розм., НАСТИ́РИТИСЯ розм., ПРЕДОКУ́ЧИТИ підсил. розм., ЗНАВІСНІ́ТИ підсил. розм., ОНАВІСНІ́ТИ підсил.  Словник синонімів української мови
5. знавісніти — Знавісні́ти, -ні́ю, -ні́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. знавісніти — Знавісні́ти, -ні́ю, -єш гл. Взбѣситься, сойти съ ума. Рябко! ти знавіснів! Г. Арт. (О. 1861. III. 83).  Словник української мови Грінченка