знагла
ЗНА́ГЛА, присл. Раптово, несподівано, зненацька.
Аж ось — знагла все рушило навкруги й загуло. В маленькі дзвіночки вдарили струмки, застугоніли потоки (Вас., II, 1959, 87);
Більшість було міцного старого люду, що такого зазнали й надивились на своєму віку, що якби засурмили знагла ангели на страшний суд, то й не зморгнув би ніхто, так надокучила їм людська суєта (Довж., І, 1958, 374).
З-НАД, прийм., з род. в.
1. Уживається при визначенні місця або предмета, що є вихідним пунктом руху, переміщення, походження і т. ін. кого-, чого-небудь.
— Покинути [писати твори]? — обзивається тихий голос з-над столу.— Ні, не покину! (Коцюб., І, 1955, 175);
Але вже котрі здалека, з-над Дністра, з Долів поприходять, тих ніяково ні з чим відправляти: чекають, поки не нароблю стілько [ложок], скілько їм треба (Фр., II, 1950, 130);
— Звідки приїхали ви у Москву? — З-над Черемошу приїхав (Павл., Бистрина, 1959, 79).
2. Уживається при вказівці на місце, предмет і т. ін., з протилежного боку яких починається рух, дія і т. ін.
Лише з-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине (Тич., І, 1957, 27).
Словник української мови (СУМ-11)