знеохочений
ЗНЕОХО́ЧЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до знеохо́тити.
По якімсь часі, знеохочений бідою, Камінський поїхав до Львова (Фр., XVI, 1955, 225).
2. у знач. прикм. Який знеохотився, втратив бажання, цікавість до чого-небудь.
Після таких спектаклів я верталася додому зовсім розбитою, втомленою, знеохоченою і вже не тямила, навіщо і кому принесла я жертву (Л. Укр., III, 1952, 704);
Я заперся в своїй кімнатці в готелю і лежав півтора дні в гарячці й голоді, ждучи смерті, безсильний і знеохочений до життя (Фр., І, 1955, 17);
// Який виражає небажання, байдужість, незацікавленість.
З утомленого, знеохоченого вигляду приятеля пізнав боярин Микола, що після оп’яніння старшого, зрілого мужа молодою шляхтянкою прийшло уже протверезіння (Оп., Іду.., 1958, 412).
Словник української мови (СУМ-11)