зніяковілий
ЗНІЯКОВІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до зні́якові́ти.
Радісний Софійчин вигук зустрів здивованого й зніяковілого перед гуртом молоді хлопця (Сміл., Зустрічі, 1936, 54).
2. у знач. прикм. Який відчуває ніяковість; збентежений, засоромлений.
Зніяковілий боєць топтався в дівочому крузі, проказував звичні слова, втішав як міг дівчат (Горд., Сильніше смерті, 1946, 6);
Переглядаючись між собою, вслід за господарями пішли зніяковілі і нечастовані гості (Збан., Переджнив’я, 1955, 215);
//Який виражає, виявляє ніяковість, збентеження, засоромленість.
Гість підвів погляд на Ніну, що стояла серед хати у зніяковілій позі, з опущеними руками й міцно стиснутими устами (Добр., Тече річка.., 1961, 82).
Словник української мови (СУМ-11)