зніяковілий

ЗБЕНТЕ́ЖЕНИЙ (який відчуває збентеження), ЗНІЯКОВІ́ЛИЙ, НІ́Я́КОВИЙ, ЗНІ́ЧЕНИЙ, СКОНФУ́ЖЕНИЙ розм., ЗМІ́ШАНИЙ рідко; ШОКО́ВАНИЙ. Місячними ночами збентежений до краю йшов (Юрко) далеко у поле, де над дорогою самотньо кривавіла горбата горобина (Ф. Малицький); Анна, спершись ліктями на стіл, листає якусь книгу.. Спиняюсь за два кроки від неї — нерішучий, зніяковілий (П. Колесник); Вся вона, мов зоряна розмова, мов пахучий вітер у траві, я ж такий сумний і ніяковий (В. Сосюра); До краю змішаний і засоромлений, Калинович сів у темнім куті.. і тільки збоку дивився на цю дівчину (І. Франко). — Пор. 1. збенте́ження, збенте́житися.

Значення в інших словниках

1. зніяковілий — зніякові́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. зніяковілий — Збентежений, засоромлений, знічений.  Словник синонімів Караванського
3. зніяковілий — див. засоромшений  Словник синонімів Вусика
4. зніяковілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до зніяковіти. 2》 у знач. прикм. Який відчуває ніяковість; збентежений, засоромлений. || Який виражає, виявляє ніяковість, збентеження, засоромленість.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. зніяковілий — ЗНІЯКОВІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до зні́якові́ти. Радісний Софійчин вигук зустрів здивованого й зніяковілого перед гуртом молоді хлопця (Сміл., Зустрічі, 1936, 54). 2. у знач. прикм. Який відчуває ніяковість; збентежений, засоромлений.  Словник української мови в 11 томах