золотар

ЗОЛОТА́Р, я́, ч.

1. Те саме, що ювелі́р.

Але злото те нічого Не промовило мені! Ну, так знаю я й без того, Що кипіло ти в огні; Як тебе в ясну обручку Золотар переливав (Щог., Поезії, 1958, 183);

// Той, хто покриває позолотою, золотить що-небудь.

Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, —Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 68);

*Образно. Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне (Вас., II, 1959, 70).

2. перен., заст. Той, хто займається очищенням вигрібних ям; асенізатор.

— Та я б його золотарем поставив! Хай возить ночами бочку (Кучер, Трудна любов, 1960, 267).

Значення в інших словниках

1. золотар — золота́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. золотар — Ювелір, з. злотник, злотарник; ЖМ. асенізатор.  Словник синонімів Караванського
3. золотар — -я, ч. 1》 Те саме, що ювелір. || Той, хто покриває позолотою, золотить що-небудь. 2》 перен., заст. Той, хто очищує вигрібні ями; асенізатор.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. золотар — АСЕНІЗА́ТОР (той, хто займається очищенням вигрібних ям), ЗОЛОТА́Р заст., розм. — Та я б його золотарем поставив! Хай возить ночами бочку (В. Кучер).  Словник синонімів української мови
5. золотар — Золота́р, -ря́, -ре́ві, -ре́м, -та́рю! -тарі́, -рі́в, -ря́м  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)