зохотитися
ЗОХО́ТИТИСЯ, о́чуся, о́тишся, док., розм. Виявити охоту, бажання; захотіти.
— Як брат зохотиться, то й прийдемо, — сказала писарша (Н.-Лев., IV, 1956, 61);
І думала тепер [Мелашка], доручаючи сестрі блискучого гострого серпа: «Хай тільки вона вийде на поле, хай тільки побачить, як люде жнуть, то не втерпить — зохотиться жати» (Л. Янов., І, 1959, 152);
Як вернулась Маруся разом з Василем, то зараз зохотилась платки подавати (Григ., Вибр., 1959, 38);
— Оце ж мед зохотився везти, та дорогою забувся куди: до вас, чи в комору? (Стельмах, Правда.., 1961, 16);
За батька Ремо-Сайфеддіна зохотився бути сам Гасан (Досв., Гюлле, 1961, 92).
Словник української мови (СУМ-11)