зрання
ЗРА́ННЯ, присл. Те саме, що зра́нку.
Привіз в місто мужик сіно, Продав його зрання, Купив собі добру миску Драглів на снідання (Рудан., Тв., 1956, 114);
Північ синя й невблаганна, як осіннє небо зрання, як прозорі тихі води лісових німих озер (Забіла, Поезії, 1963, 79);
Орав же я зрання до полудня, доки не прийшла до серденька туга (Чуб., V, 1874, 157);
Велелюдний ярмарок шумів біля них зрання й до вечора (Гончар, Таврія, 1952, 107).
Словник української мови (СУМ-11)