зронити

ЗРОНИ́ТИ, зроню́, зро́ниш, док., перех., поет.

1. Не втримати, ненавмисне впустити.

Понад берегом ходила, В море перстень той зронила (Порв., Казка.., 1958, 50).

Зрони́ти сльозу́ (сльози́нку) — упустити сльозу; заплакати.

Де кохана зронила сльозинку, Там гадюки тепер завелись (Л. Укр., IV, 1954, 98);

Коли б Лукія давно не розучилась плакати, вона, цю пісню слухаючи, зронила б сльозу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 324).

2. перен. Втратити (листя, пелюстки і т. ін.).

Не перед добром високе древо Зеленеє листя зронило (Мирний, IV, 1955, 272);

Пелюстки зронивши в ноги, Ждуть у зав’язі вони [дерева] Благодатної вологи з рук дозрілої весни (Рильський, III, 1961, 181).

3. перен. Сказати, промовити коротко (перев. після мовчання).

— Не все втрачено,— легенько зронила дівчина (Вол., Місячне срібло, 1961, 135);

Той, що бренькав на балалайці, лобатий з мрійними очима юнак, безнадійно зронив: — От якби хоч паршивенький струмент (Речм., Весн. грози, 1961, 131).

Зрони́ти сло́во — сказати, промовити.

Ой зронив тоді старий Святослав З уст своїх золоте слово (Мирний, V, 1955, 270);

Не зрони́ти ні (ані́, й) сло́ва (слове́чка, зву́ка) — не промовити жодного слова, змовчати.

Так і дійшли вони до цегельні мовчки, не зронивши більше ні слова (Перв., Материн.. хліб, 1960, 151).

Значення в інших словниках

1. зронити — зрони́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. зронити — зроню, зрониш, док., перех., поет. 1》 Не втримати, ненавмисне впустити. Зронити сльозу. 2》 перен. Втратити (листя, пелюстки і т. ін.). 3》 перен. Сказати, промовити коротко (перев. після мовчання). Зронити слово.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зронити — ВИПУСКА́ТИ (перестаючи тримати що-небудь у руках, давати можливість упасти), ВПУСКА́ТИ (УПУСКА́ТИ), ПОПУСКА́ТИ, РОНИ́ТИ рідше. — Док.: ви́пустити, впусти́ти (упусти́ти), зрони́ти, оброни́ти. Рука безвладно випускає перо (М.  Словник синонімів української мови
4. зронити — Зронити см. зроняти.  Словник української мови Грінченка