зруйнувати
ЗРУЙНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Перетворити на руїни, розбити, розламати.
[Папас:] Мамо!.. Маруся не вмерла. Ми зараз виступаємо в степ, доженемо татар, вернемо бранців, зруйнуємо татарські городи, заберемо бранок з татарських базарів (Н.-Лев., II, 1956, 442);
— Біда.. Вода заливає млин. Зруйнує, не дай боже, кригою, де будете молоти зерно? (Шиян, Баланда, 1957, 62);
— Сьогодні панські посіпаки зруйнували Морозенкову хату (Стельмах, І, 1962, 420);
// Порушити цілісність чого-небудь; пошкодити.
Уражені картопляні бульби можна пізнати по чорно-сірих плямах, в яких шкірка легко відстає, бо нематода зруйнувала сполучну тканину між шкіркою і тканиною самої бульби (Шкідн. поля.., 1949, 10);
// перен. Довести до повного розорення, розвалу.
[Романюк:] Сьогодні оголошу,— кожного, хто до першого обробить гектар пропашних, преміюю поросям. [Ковшик:] Не заносся, Іване. Ферму зруйнуєш, і врожаю не буде (Корн., II, 1955, 240).
2. перен. Порушити, розладнати або знищити що-небудь.
Каторжна негода зруйнувала усі мої плани (Коцюб., III, 1956, 127);
У пролетарів немає нічого свого, що треба було б їм оберігати, вони повинні зруйнувати все, що досі оберігало і забезпечувало приватну власність (Комун. маніф., 1947, 25);
[Руфін:] Поки новий Єрусалим настане, то Рим піде в старці, бо ваша віра зруйнує працьовитість (Л. Укр., II, 1951, 350);
Ного солодкі і тривожні видіння зруйнував Круп’як (Стельмах, II, 1962, 184).
Словник української мови (СУМ-11)