зубожілий

ЗУБО́ЖІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зубо́жіти.

Розпалена уява Семенова переносить його в пришлі часи, в тії часи, коли людям стане тісно на своїх грунтах, коли, зубожілі, голодні, вони враз із усіх грудей скрикнуть:— Смерті нам або поля!.. (Коцюб., І, 1955, 117);

Працював у москалевій кузні й пан Станіслав, зубожілий шляхтич (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 330).

Значення в інших словниках

1. зубожілий — зубо́жілий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. зубожілий — див. бідний  Словник синонімів Вусика
3. зубожілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до зубожіти.  Великий тлумачний словник сучасної мови