зубчик

ЗУ́БЧИК, а, ч.

1. Зменш.-пестл. до зубе́ць.

Я здорово граю на гребінці. Приладнаю між зубчиками папірець, притулю до губів і дму (Донч., Перемога.., 1949, 4);

Різальне лезо серпа має насічку, що утворює по його кромці дрібні гострі зубчики, як у дрібнозубчастої пилки (Зерн. комбайни, 1957, 7).

2. у знач. присл. зу́бчиками. Нерівно, гострими виступами.

Руки бігали по тісті, виробляли шишки, викачували, розкачували довгі качалочки, розпліскували, вирізували зубчиками (Н.-Лев., III, 1956, 73);

З конверта випала фотокартка, красиво зубчиками обрізана (Сенч., Опов., 1959, 42).

Значення в інших словниках

1. зубчик — зу́бчик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. зубчик — -а, ч. 1》 Зменш.-пестл. до зубець. 2》 у знач. присл. зубчиками. Нерівно, гострими виступами.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зубчик — Зу́бчик, -ка, -кові, в -ку; -чики, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. зубчик — Зубчик, -ка м. ум. отъ зубець.  Словник української мови Грінченка