зівок
ЗІВО́К, вка, ч., розм.
1. Те саме, що позіха́ння.
2. перен. Недогляд, промах.
Тільки тепер Ігор побачив свою фатальну помилку. Навіть не помилку, а просто зівок (Багмут, Щасл. день.., 1951, 103).
◊ Да́ти зівка́ — через неуважність, розгубленість тощо не помітити чого-небудь, пропустити нагоду, зручний випадок і т. ін.; прогавити.
[Меланія Григорівна:] От і дав зівка старий! Зовсім парова мельниця [млин] була наша, а тепер не наша… Поскупивсь (Кроп., IV, 1959, 193).
Словник української мови (СУМ-11)