зіяння

ЗІЯ́ННЯ, я, с., лінгв. Збіг двох чи кількох голосних у слові або на межі двох слів, з яких перше закінчується, а друге починається на голосну.

Зіяння..— збіг двох чи кількох голосних звуків у одному слові або на межі різних слів, напр.: авіаескадрилья, коло озера, були у Устини (Сл. лінгв. терм., 1957, 66).

Значення в інших словниках

1. зіяння — зія́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. зіяння — -я, с., лінгв. Збіг двох чи кількох голосних у слові або на межі двох слів, з яких перше закінчується, а друге починається на голосний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зіяння — ЗІЯ́ННЯ, я, с. Те саме, що зя́яння. Під бань розколотих зіяння, Під черепи лунких склепінь Лягла тінь пам'яті остання, В зелений камінь вкута тінь (М.  Словник української мови у 20 томах
4. зіяння — • зіяння , роззів, гіатус — збіг двох чи кількох голосних в одному слові або на межі слів. Трапляється в словах іншомовного походження (радіо, вуаль), на межі префікса й кореня (приозерний)...  Українська літературна енциклопедія